Логотип Паризька Культура 16 грудня 2017

Видавнича політика

Видавнича політика
Єжи Ґедройць вважав видавничу діяльність найвідповіднішою формою роботи в еміграції, яка дає можливість впливати не лише на думку поляків по обидві сторони залізної завіси, а й на мешканців країн Східного блоку – адже вірив, що „слово має вирішальне значення”. Пріоритетну роль у цій стратегії відігравали видання Літературного Інституту: щомісячник „Культура”, квартальник „Історичні зошити”, а також книжки, що виходили у серії Бібліотека „Культури”.
Видавнича політика Єжи Ґедройця зводилась до публікування текстів „близьких до реальності”, тобто співзвучних з актуальними подіями у Польщі, Центрально-Східній Європі та світі, котрі спонукають читача до роздумів. Критеріями вибору були високий мистецький та професійний рівень, а також політичне послання твору. Якщо йдеться про видавничу діяльність, то в історії Літературного Інституту слід вирізнити два основних етапи: римський і паризький.


Римський період (1946–1947)
В Італії Літературний Інститут займався широкою видавничою діяльністю, поєднуючи роботу для потреб війська та його різних підрозділів з реалізацією своїх власних редакційних планів. Редактор видавав здебільшого книжки, видання яких започаткували Леґіони Генрика Сенкевича та Книги польського народу і польського пілігримства Адама Міцкевича з передмовою Ґустава Герлінґа-Ґрудзінського. Крім цього Casa Editrice „Lettere” (італійська назва видавництва) започаткувала чотири видавничі серії: „Суспільно-політична бібліотека”, „Бібліотека знань”, „Бібліотека перекладів”, а також – для потреб італійського ринку – „Capolavori della Letteratura Straniera” (Шедеври світової літератури).
У червні 1947 року вийшло перше число „Культури”, що задумувалась тоді як щоквартальне видання. Його редакторами були Єжи Ґедройць і Ґустав Герлінґ-Ґрудзінський. На обкладинках книжок Літературного Інституту з’явилося характерне для видавництва графічне оформлення у вигляді верхньої частини іонічної колони з абревіатурою ILR, автором якого був Станіслав Ґліва. Римський доробок видавництва – 24 книжки, що вийшли окремо або в серіях. Це були передруки або перші видання. Серед авторів зокрема були: Вацлав Берент, Ян Бєлатович, Леон Блюм, Юліуш Каден-Бандровський, Артур Кестлер, Болеслав Міцінський, Серґіюш П’ясецький, Владислав Реймонт, Анджей Струґ, Вацлав Сєрошевський, Єжи Стемповський.

Паризький період (1947–2000)
У Франції видавнича політика Єжи Ґедройця зазнала змін. Пріоритетне місце посіла „Культура”, яка стала виходити щомісяця. Книгам надавали дещо меншого значення. Хоча і серед них виходили такі, що викликали гарячі дискусії, у тому числі й на шпальтах журналу, як це було у випадку Повертаюся з Польщі Александра Янти-Полчинського або Клубу третього місця Мельхіора Ваньковича. Виходили також твори, що стосувалися подій Другої світової війни: На нелюдській землі Юзефа Чапського і Діти-блукальці Вероніки Горт (Ганки Ордон). Також продовжено друк перекладів. Видати Боротьбу за світ Джеймса Бернгема вдалося завдяки участі Єжи Ґедройця та Юзефа Чапського у червні 1950 року в інавгураційному Конгресі свободи культури.
У 1948–1952 роках Літературний Інститут видав лише 9 книжок. Перелом у видавничій політиці Єжи Ґедройця настав на початку 1953 року – із заснуванням серії Бібліотека „Культури”. Першими книжками серії стали Транс-Атлантик Вітольда Ґомбровича, роман 1984 Джорджа Орвелла та Поневолений розум Чеслава Мілоша. Дебют видавничої серії припав на час смерті Йосипа Сталіна. Цей збіг обставин значною мірою вплинув і на репертуар, і на ідеологічний вимір цього циклу. Події у Східному блоці спонукали Єжи Ґедройця створити в Бібліотеці „Культури” три підсерії: „Документи” (1959), „Архів Революції” (1964) та „Без цензури” (1977). З однієї сторони у цих публікаціях з історичної та сучасної перспектив розвінчували комунізм, а з іншої – ілюстрували генезис, перебіг і наслідки переломних подій у Польщі післясталінського періоду, зокрема виникнення ревізіоністської течії чи демократичної опозиції.
Антитоталітарна література була широко представлена книжками таких авторів як Реймон Арон, Збіґнєв Бжезінський, Джеймс Бернгем, Альбер Камю, Мілован Джилас, Лешек Колаковський, Віктор Сукєнніцький. У цю течію вписувались також провідні твори, які розкривали правду про ҐУЛАҐ: Інший світ Ґустава Герлінґа-Ґрудзінського або ж В колі першому, Раковий корпус і зрештою монументальний Архіпелаг ҐУЛАҐ Олександра Солженіцина.
Наступний цикл публікацій – це „література без кордонів і цензора”, у якому видавались твори польських і російських письменників-дисидентів.
Бестселером став роман Доктор Живаґо Бориса Пастернака, загальний наклад якого сягнув 11 тисяч примірників. Світовий розголос Інститутові принесли видання рукописів російських письменників – Андрія Синявського, Андрія Ремізова і Юлія Даніеля, тобто самвидаву, який нелегально переправляли з Совєтського Союзу.
Однак найбільші заслуги Єжи Ґедройця полягають у популяризації доробку польського письменства, яке він трактував як цілісність, без поділу на еміграційну чи вітчизняну літературу. З 1953 року Редактор видавав твори Ґомбровича та Мілоша, для котрих Літературний Інститут став найважливішим видавцем, а частково і меценатом. Єжи Ґедройць високо цінував книжки Юзефа Мацкевича, докладав усіх зусиль щоб одержати до друку чергові твори Анджея Бобковського, Єжи Стемповського, Чеслава Страшевича, Юзефа Віттліна чи Станіслава Вінценза. Ґедройць також заохочував писати молодих поетів, і публікував їхні вірші – зокрема Боґдана Чайковського та Адама Чернявського. Автори Бібліотеки „Культури” становили плеяду найвидатніших майстрів сучасної польської літератури, серед яких варто згадати такі постаті, як Станіслав Бараньчак, Зиґмунт Гаупт, Збіґнєв Герберт, Ґустав Герлінґ-Ґрудзінський, Марек Гласко, Станіслав Мацкевич, Януарій Ґжендзінський, Казімєж Орлось, Боґдан Мадей, Марек Новаковський, Константин Єленський, Войцех Карпінський, Славомір Мрожек, Казімєж Вєжинський, Адам Заґаєвський. Двоє авторів, що друкувались у видавництві – Вітольд Ґомбрович та нобелівський лауреат Чеслав Мілош – належать до найвидатніших майстрів світової літератури.

Історичні зошити
У 1962 році почали виходити „Історичні зошити” – результат зацікавлення Єжи Ґедройця історією. Спочатку їх видавали у піврічному, а від 1973 року – у квартальному циклах. Вони мали подвійну нумерацію: власну і серії Бібліотеки „Культури”.

Єжи Ґедройць помер під час роботи над 637 числом „Культури” та 134 номером „Історичних зошитів”. У рамках Бібліотеки „Культури” вийшло 378 томів книжок.
 

ПОВЕРНУТИСЬ НА ПОЧАТОК »