Логотип Паризька Культура 1 maja 2017
A-Z
Ґустав Герлінґ-Ґрудзінський
Біографія
Pisarz, Poeta, Publicysta Народився 20 травня 1919 року в Кєльце Помер 4 липня 2000 у Неаполі
Псевдоніми: Gustaw Herling-Grudziński, G.H.G., Wiśniewski, G. H.

Письменник та публіцист. Належав до найближчих співробітників Єжи Ґедройця.
Дитинство та юнацькі роки провів у родинному маєтку в Сухедневі та в Кєльце, де закінчив Гімназію ім. М. Рея. У 1937–1939 роках студіював польську філологію у Варшавському університеті. Його літературним дебютом були репортажі у часописі „Kuźnia Młodych” (Кузня молодих), що друкувалися у 1935 році. Публікував свої тексти також у літературних та суспільно-політичних часописах, зокрема „Ateneum” (Атенеум), „Pion” (Вертикаль), „Pióro” (Перо). На межі 1937 і 1938 років редагував літературну колонку в двотижневику „Przemiany” (Зміни), а від лютого 1938 року – літературний відділ у тижневику „Orka na Ugorze” (Оранка перелогу).


Війна і заслання
Після початку війни, у 1939 році був одним із засновників варшавської конспіративної групи PLAN (Polska Ludowa Akcja Niepodległościowa – Польська Народна Незалежницька Акція), у листопаді цього ж року як емісар вирушив через Литву на Захід. У 1940 році був заарештований НКВД, звинувачений у шпигунстві й засуджений на заслання у таборах. Своє перебування у трудовому таборі в Єрцеві Архангельської області описав в Іншому світі, одному з найважливіших творів табірної літератури. Після підписання польсько-совєтського договору був звільнений і вступив у Польську Армію, що почала формуватись у Совєтському Союзі 1942 року. У її складі був на Середньому і Близькому Сході. У 1943 році налагодив співпрацю й заприятелював з Юзефом Чапським і Єжи Ґедройцем. Як вояк 2-го Польського корпусу брав участь у битві за Монте-Кассіно й був нагороджений хрестом Virtutti Militari.

Лондон, Мюнхен, Неаполь
Після завершення війни переїхав у Рим, де керував літературним відділом тижневика „Orzeł Biały” (Білий Орел). У 1945 році вийшла збірка його нарисів „Żywi i umarli” (Живі та мертві), передмову до якої написав Юзеф Чапський. Публікував тексти у військовій пресі, зокрема в таких виданнях як „Kurier Polski” (Польський кур’єр), „W drodze” (У дорозі), „Dziennik Polski APW” (Щоденна Газета Польської Армії на Сході). Після розформування Війська Польського на Заході, у 1948–1952 роках разом із дружиною, художницею Кристиною Доманською, жив у Лондоні. Після її смерті переїхав до Мюнхена й працював на Радіо Вільна Європа, де до 1955 року був керівником відділу культури. У листопаді цього ж року оселився у Неаполі й одружився з Лідією Кроче, донькою славетного італійського філософа Бенедетто Кроче. Публікував свої твори у виданнях, що виходили польською мовою: „Wiadomości” (Новини) та „Na Antenie” (На антені). Пізніше друкувався в італійській періодиці, зокрема в „Tempo Presente”, „Il Corriere della Sera”, „Il Giornale”, „L’Espresso”. Його твори були заборонені цензурою в Польщі до 1988 року й виходили там лише підпільно. Оповідання письменника були перекладені іноземними мовами: англійською, французькою, німецькою, італійською.

Розставання й повернення
З Літературним Інститутом Герлінґ-Ґрудзінський був пов’язаний від моменту його створення. Належав до найважливіших авторів „Культури”. У щомісячнику публікував есеї, оповідання, а також статті про західну літературу й літературу зі Східного блоку, політичні коментарі, рецензії книжок, переклади. У Римі у 1946–1947 роках був літературним керівником видавництва „Lettere”. Був співзасновником „Культури” й спільно з Єжи Ґедройцем редагував її перше, римське число за червень 1947 року. У 1956 році поновив співпрацю з Літературним Інститутом, який був його основним місцем професійної діяльності в середовищі польської еміграції. У 1966 році Герлінґ-Ґрудзінський став постійним італійським кореспондентом „Культури”. У червні 1971 року почав друкувати в „Культурі” свій Нічний щоденник, який публікувався там аж до січня 1996 року включно, а потім – на шпальтах варшавської газети „Rzeczpospolita” (Річ Посполита, тобто Республіка) аж до смерті письменника. У 1974–1992 роках належав до редакції журналу російської еміграції „Континент”. 1996 року Герлінґ-Ґрудзінський знову розстався з „Культурою”, цього разу остаточно.

Бібліографія творів виданих поза Літературним Інститутом:
Podróż do Burmy, Londyn 1983
Wieża i inne opowiadania, Poznań 1988
Godzina cieni, Kraków 1991
Sześć medalionów i srebrna szkatułka, Warszawa 1994
Dziennik pisany nocą 1973–1979, Warszawa 1995
Portret wenecki, Lublin 1995
Błogosławiona święta”, Lublin 1996
Dziennik pisany nocą 1980–1983”, Warszawa 1996
Dziennik pisany nocą 1984–1988”, Warszawa 1996
Dziennik pisany nocą 1989–1992”, Warszawa 1997
Don Ildebrando”, Warszawa 1997
Godzina cieni: eseje, Warszawa 1997
Gorący oddech pustyni, Warszawa 1997
Rozmowy w Dragonei [współautor W. Bolecki], Warszawa 1997
Dziennik pisany nocą 1993–1996, Warszawa 1998
Wyjść z cienia milczenia: szkice, Warszawa 1998
Biała noc miłości, Warszawa 1999
Dziennik pisany nocą 1997–1999, Warszawa 2000
Najkrótszy przewodnik po sobie samym, Kraków 2000
Podzwonne dla dzwonnika, Warszawa 2000
Rozmowy w Neapolu [współautor W. Bolecki], Warszawa 2000
Eseje, Warszawa 2001
Skrzydła ołtarza: opowiadania, Warszawa 1995, 1997, 2001
Biała noc miłości. Opowiadania, Warszawa 2002
 

ПОВЕРНУТИСЬ НА ПОЧАТОК »