Aleksander Sołżenicyn, rys Józef Czapski, lata 70 XX. w. ze zbiorów Leszka Czarneckiego. / Sygn. sm00105
© INSTYTUT LITERACKI

Прес-конференція Солженіцина


NORBERT ŻABA


Конспект Норберта Жаби з прес-конференції Александра Солженіцина в Стокгольмі (12.10.1974).

Після прес-конференції, завдяки моїй розмові з чиновником МЗС, який керував усім перебуванням і порядком денним Солженіцина, я зміг зв’язатись із пані Солженіциною, яка запросила нас на 19-ту годину до їхнього номера в “Гранд Готелі”, щоб ми повідомили нашу адресу. Солженіцин нас дуже тепло зустрів і те, що він сказав я викладаю дослівно в своєму тексті. Я повідомив йому, що відправив 60 примірників «Архіпелагу ГУЛАГу» у Польщу та близько 20 примірників російською мовою у Совіти.

На вручення Нобелівської премії приїхало близько 60 іноземних журналістів. Крім того, були всі кореспонденти з постійною акредитацією, а також шведська преса. Всього в залі було близько 200 осіб. Мікрофон працював погано, перекладачка і її помічник перекладали неточно, неправильно (якась росіянка). Солженіцин говорив російською, а вона перекладала англійською. Шведського перекладача не було. Перекладачка часом пропускала його слова або не знаходила англійською відповідників його специфічних та гострих формулювань, у зв’язку з чим головна думка чи гострота висловлювань часто губилися. Сам Солженіцин, недосвідчений у прес-інтерв’ю, губився в надто багатьох деталях і без потреби повертався до «історії», тому не завжди давав на питання властиву відповідь. Уранці йому треба було надати письмові запитання, щоб він їх погрупував, але оскільки не всі встигли це зробити, він приймав і усні запитання. Конференція тривала з 13-тої до 17-тої 30 хв. лише з однією 10-хвилинною перервою. На половині зустрічі більше половини присутніх вийшли, а шкода, оскільки наприкінці, коли він дещо втомився, то сам себе переказував, і тоді відповіді були стислими, і якраз тоді він говорив про ідеологічні справи. Шведське телебачення вже показало про нього 15-хвилинні сюжети і всі радіопередачі подавали його тези.

Я припускаю, що завтра проти нього почнеться світова дискредитаційна кампанія, бо у своїх висловлюваннях він різко критикував не лише комунізм, але й соціалізм і марксизм; він цитував Маркса, який радив такий самий терор, що й французька революція, що терором розправлялася зі своїми противниками, і цитував настанови Марата. Він також сказав, що не є соціалістом і що його хибно ним вважають.

Почав з критики західних журналістів, які шукають сенсації, а не морально-ідеологічні проблеми і їх суть, що вони викривлюють думки тих, у кого беруть інтерв’ю, а також є наївними і не розуміють Совітів.

Він вибачився перед нами за відсутність досвіду проведення прес-конференцій (шведи віддали хід події повністю на його розсуд, чиновники МЗС і шведської «служби безпеки» перевіряли лише посвідчення з метою недопущення незапрошених осіб або уникнення демонстрацій, а перед будівлею готелю стояло з десяток поліцейських. Все пройшло спокійно і злагоджено, без демонстрацій, не було навіть протестів, натомість коли він атакував соціалізм загалом, кілька разів були оплески. Але конференція була хаотичною, однією з найгірш проведених, яку я бачив за своє довге життя. Однак через те, що вона була такою щирою і детальною у відповідях – була особливо цікавою. Спонтанною!)

Солженіцин звинувачував пресу в «наївності» в її спробах брати інтерв’ю у «людини з вулиці» в Союзі, а також у проведенні телефонних дзвінків у Москві. Почав з відповіді на запитання у справі Рауля Валленберґа, молодого шведського дипломата, який рятував угорських євреїв і був викрадений  росіянами в 1944 році. Він вважає, що Валленберґ досі живий, але звинувачує євреїв у тому, що вони не змогли мобілізувати світову громадськість, щоб врятувати того, хто врятував стількох євреїв. Адже вони можуть це зробити і можуть витягнути багатьох євреїв із російських в’язниць. (Тепер йому закидатимуть антисемітизм – побачите).

Світ має вимагати, в першу чергу, не еміграції людей з Росії чи Сходу, а виключно «Свободи вдома» — миру у власному домі, тобто в комуністичних країнах.

Він говорив про необхідність співпраці народів Східної Європи проти зла і про те, що кожен народ повинен розпочати боротьбу і боротися зі злом і гнобленням у своїй власній країні.

Він стверджував, що його неправильно розуміють. Він не противник демократії, але Росія сьогодні ще менш готова ​​до демократії, ніж у 1917 році, коли відбулася бійня. Тому демократичний устрій в Росії необхідно запроваджувати поступово.

Він також говорив про Україну, Естонію, Латвію та Польщу. Висловив своє захоплення опором литовців у таборах.

Західний комунізм створив легенду про XX з’їзд партії. Натомість Сталін винен у спотворенні комунізму. Деякі молоді радянські комуністи стверджують те саме, і кажуть, що спроможні цього виправити. Медведєв є дуже зручним для режиму пропагандистом і створює хибну думку про комунізм на користь Заходу. Тут він довго полемізував з його книгою і доводив, що не тільки Сталін, а й Ленін та Маркс були творцями теорії про необхідність застосування терору, і висловив свою зневіру в соціалізмі з людським обличчям. Сталін був лише виконавцем наказів Леніна й Троцького. А Ленін запозичував ідеї у Маркса. «Ніхто не спроможний захищати режим так добре, як Медведєв».

Він дуже жорстко висловився про режим Чаушеску в Румунії і казав щось про Югославію, Тіто і Михайлова, але я цього не зрозумів. Говорив про «югославський міф».

Стверджував, що, незважаючи на публічну дискусію, погляди його та Сахарова стають дедалі ближчими. Він послався на «Континенти» № 2.

Світова громадськійсть повинна чинити тиск на Совіти, щоб поляки, яких все ще утримують у Совітах, могли повернутися додому.

Він притримувався думки, що представників російської культури, дисидентів, будуть і надалі змушувати емігрувати, виганяти силою. Але це не допоможе, Совіти не вже позбудуться опозиції.

Він проти революції, кровопролиття, але закликає до «моральної революції», яку також необхідно здійснити на Заході.

Він порівнював життя на Заході і Сході, критикував матеріалізм Заходу, звинувачував США (промисловців) у тому, що заради короткострокових прибутків, вони готові продати свободу Москві. Говорив, що «революція» не вирішує жодних проблем.

Він хоче і повернеться до нормальної Росії.

Він «шокований» поганим перекладом своїх книг. На Сході перекладачі часто кращі, тому що найталановитіші письменники, не маючи можливості писати те, про що думають, стають перекладачами.

Література на Заході не є цілком вільною, бо видавець, зацікавлений у продажі якомога більшої кількості примірників, закликає письменника писати так, щоб це відповідало смакам мас. Раніше, коли письменник писав лише для еліти читачів і ще не надійшов феномен масової літератури, письменник був дещо вільнішим. Він закликав письменників протистояти тиску з боку видавців.

Цей дещо хаотичний огляд фіксує найважливіші думки Солженіцина.