Український публіцист, журналіст, совєтолог, дослідник історії Центрально-Східної Європи. Дитинство та юнацькі роки провів у кєлецькому краї: у селищах Бощинек і Пшибеніце поблизу Пінчува, куди його батька скерували на вчительську роботу. Був відрахований з гімназії за те, що став на захист товариша-єврея. Екзамен на атестат зрілості здав на українських курсах у Кракові 1941 року. Того ж року розпочав навчання в Університеті Гумбольдта в Берліні, де вивчав історію Центрально-Східної Європи та Балканів, міжнародне право й східні мови. Магістерську роботу про пресу в Карпатській Україні захистив 1944 року.
Після війни, до 1949 року працював у Польській військовій місії у Берліні. Після переходу в Західний Берлін почав працювати в газеті „Die Neue Zeitung” (Нова газета). У наступні роки співпрацював з численними українськими, польськими, а також німецькомовними газетами, зокрема з „Die Neue Zurcher Zeitung” (Нова Цюрихська Газета) та „Der Tagesspiegel” (Дзеркало Дня), у яких підписував свої тексти псевдонімом Александер Кораб.
Докторську дисертацію (Ph. D) захистив в Українському вільному університеті в Мюнхені. У 1966 році став професором Вільного університету Берліна. У 1984–1987 був редактором інтелектуального часопису української еміграції „Віднова”. Його зв'язок з Літературним Інститутом почався у червні 1950 року: саме тоді під час інавґураційного Конгресу свободи культури він познайомився з Єжи Ґедройцем і Юзефом Чапським. Належав до грона найближчих співробітників Редактора.
Дебютував у червневому числі „Культури” (nr 5/55) за 1952 рік своєю рубрикою Польсько-українська хроніка („Kronika polsko-ukraińska”), що виходила у новій колонці Українська хроніка („Kronika ukraińska”). Відтоді друкувався постійно, аж доки виходив часопис. Це були здебільшого тексти про життя української еміграції, українсько-польські відносини та політичну ситуацію в Східному блоці чи Німеччині.
У 1984 році одержав премію „Культури” за дружбу й співробітництво. У передмові до збірки Осадчукових текстів Єжи Ґедройць написав: „Богдан Осадчук був і є не лише детальним інформатором про польсько-українські відносини, але насамперед він полегшив «Культурі» налагодження контактів з провідними українськими діячами. Розпочинаючи нашу діяльність, ми зовсім не орієнтувались у тому, як виглядає українська еміграція на Заході, і тут насамперед Осадчук був незамінним посередником. Завдяки йому ми налагодили близьку співпрацю з Борисом Левицьким, що став нашим дуже цінним співробітником і кілька книжок якого ми видали у рамках Бібліотеки «Культури».” (B. Osadczuk, „Ukraina, Polska, świat”, wstęp: J. Giedroyc, Cz. Miłosz, Sejny 2000).
Бібліографія видань польською мовою:
