Zdjęcie
Jerzy Giedroyc przy pracy. Maisons-Laffitte, 1980 r. / Sygn. FIL00001
FOT. A. SULIK

Powiązane postacie:

Послання


JERZY GIEDROYC


Єжи Ґедройць
 
Якщо поглянути на історію Польщі з висоти пташиного польоту, то вражає величезна кількість суперечностей. Держава й народ виникли зі споріднених племен, силою об’єднаних першими володарями: Мєшком І та Болеславом Хоробрим. Спершу цей конгломерат був доволі роздрібненим, адже поділи й удільні відмінності зберігалися вельми довго. Країна була дуже розірвана між Сходом і Заходом. Це ілюструє історія династії П’ястів, на яку так люблять посилатись польські націоналісти. Усі монархи одружувалися або з руськими, або з німецькими княгинями, які мали величезний вплив, у тому числі й на політику. Хто, наприклад, урятував династію і зберіг корону Казимира Відновителя, як не Рихеза, його мати, а її роль настільки маловідома і так спотворена, що коли недавно німці запропонували перенести до Польщі її тлінні останки, то це викликало протест кардинала Вишинського.
 
За свою історії Польща демонструвала приклади дивовижного лібералізму: прийняла євреїв і надала їм права в період, коли у решті Європи їх переслідували; в часи коли довкола тріумфувала контрреформація – дозволила практикувати свою віру протестантам, навіть антитринітаріям; а ще – взяла під опіку Києво-Могилянську академію і надала їй рівні права з Яґеллонським університетом. Та водночас Польща демонструвала приклади релігійного фанатизму, який спричинив боротьбу з гуситським рухом (що звело нанівець можливість союзу з Чехією), а пізніше вилився у переслідування іновірців.
Особливістю нашої закордонної політики була постійна залежність від інших центрів: від Ватикану чи Габсбурґів, що одночасно поєднувалося із глибокою провінційністю. Ми даремно вв’язалися у війну з Туреччиною. Перемога під Віднем була великим військовим подвигом, але водночас політичною помилкою. Бо пізніше, впродовж усього ХІХ століття, саме Туреччина була одним із серйозних осередків нашої незалежницької діяльності.
 
При тому всьому Польща завжди була дивовижно привабливою. Нам вдалось поглинути німецьких колоністів, з яких виникло польське міщанство. Ми асимілювали значну частку єврейської інтелігенції. Полонізували також литовські й українські еліти. Ми – країна, яка має спільних із сусідами героїв: Адам Міцкевич є великим польсько-литовським поетом, а Костюшко і Трауґутт належать одночасно полякам і білорусам. Цей список можна продовжувати далі.
 
У цій дивній головоломці приховані наші великі можливості. Однією з них може бути наша східна політика. Не впадаючи в національну мегаломанію, ми повинні провадити самостійну політику, а не бути клієнтом Сполучених Штатів чи якоїсь іншої великої держави. Нашою головною метою має бути нормалізація польсько-російських і польсько-німецьких відносин, з одночасним відстоюванням незалежності України, Білорусі й балтійських держав та у тісній співпраці з ними. Ми повинні усвідомити, що чим міцнішою буде наша позиція на Сході, тим більше будуть з нами рахуватися в Західній Європі.
 
Для польської історії характерною є давня тенденція до послаблення виконавчої влади: загальновідомі pacta conventa, анархістська Золота вольность, liberum veto. Ми передусім повинні змінити ментальність народу. Це вимагає посилення виконавчої влади, а також контролю над нею з боку Сейму. Для цього слід перебудувати парламентську систему, аби усунути з неї вузькопартійні й приватні інтереси. Це вимагає запровадження верховенства права й безкомпромісної боротьби з корупцією в усіх її видах і проявах.
 
Вимагає також вільної та водночас сповненої почуттям відповідальності преси. Вимагає відокремлення Церкви від держави. Вимагає поважати права наших національних меншин; ми повинні пам’ятати, що це необхідна умова добрих відносин з сусідами. Усвідомлюючи, що католицизм є віровизнанням переважної більшості нації, ми також повинні дбати про євреїв, мусульман і протестантів, а також про православ’я, яке сповідує багато польських громадян, і водночас є панівною релігією в Росії, Україні та Білорусі.
 
Таким у загальних рисах є моє бачення Польщі, за реалізацію якого я боровся усе своє життя.
Єжи Ґедройць
Автобіографія у чотири руки, 1994
Pomiń sekcję linków społecznościowych Facebook Instagram Vimeo Powrót do sekcji linków społecznościowych
Powrót na początek strony