Журналіст, публіцист, есеїст, коментатор міжнародних справ.
Дитинство та юнацькі роки провів у Львові. Під час війни його найближча родина загинула у львівському ґетто. Після 17 вересня 1939 року Леопольд Унґер разом із братом Леоном дістався до Румунії, де перебував до кінця війни. Навчався в Бухарестському університеті; певний час жив разом з Юзефом Беком і його родиною. Після закінчення війни редагував „Nowiny Polskie” (Польські Новини), а в 1948 році став кореспондентом Польського Агентства Преси (PAP) у Бухаресті.
Після повернення до Польщі 1949 року оселився у Варшаві та працював у газеті „Życie Warszawy” (Життя Варшави). Після антисемітської нагінки у 1968 році вирішив емігрувати. У 1969 році разом з родиною виїхав до Бельгії і оселився у Брюсселі.
Працював у бельгійській газеті „Le Soir” (Вечір). Був також постійним співробітником Радіо Вільна Європа, польської служби Бі-Бі-Сі, а також „International Herald Tribune”; від дев’яностих років до переліку видань, що друкували його тексти долучилась польська „Gazeta Wyborcza” (Газета Виборча).
Від квітня 1970 року був пов’язаний з Літературним Інститутом і постійно писав для „Культури”. У щомісячнику мав власну рубрику Погляд з Брюсселя („Widziane z Brukseli”), тексти підписував псевдонімом Брюсселець. Його статті стосувались міжнародної ситуації, ситуації у Польщі та зрідка – у Східному блоці.
Двічі був відзначений премією „Культури” – у 1977 і 1985 роках. В Автобіографії Єжи Ґедройць писав: „На початку сімдесятих років розпочалась наша співпраця з Леопольдом Унґером. […] Під псевдонімом Брюсселець він пише про польські й міжнародні справи. Він не замінив Мєрошевського й ніколи не претендував на це. Але завдяки йому проблематика, якою займався після смерті Мєрошевського Унґер, залишилась присутньою у 'Культурі', при чому висвітлюється компетентно, дотепно і з розмахом”. (J. Giedroyc, Autobiografia, oprac. i posłowiem opatrzył K. Pomian, wyd. 1, Warszawa 1994)
У 2009 році Люблінський університет ім. Марії Кюрі-Склодовської присвоїв йому звання почесного доктора.
Бібліографія:
A jeżeli to rzeczywiście byli Rosjanie? – wybór publicystyki politycznej z paryskiej „Kultury”, Wrocław 1987
Anty-Kultura: wybór tekstów o paryskiej „Kulturze”, wstęp L. Unger, Warszawa 1992
Intruz, Warszawa 2002
Wypędzanie szatana, Lublin 2005
Teczki Giedroycia, oprac. I. Hoffman, L. Unger, Lublin 2010.
