Есеїст, літературний і мистецький критик, перекладач.
Дитинство провів з батьками у дипломатичних представництвах у Мадриді, Бухаресті, Відні, Кеніґсберзі та Мюнхені.
Війна
Під час Другої світової війни вступив до Війська Польського у Франції, а пізніше в Англії, де одночасно студіював економіку й політологію в Оксфорді. У 1944 році воював у складі Бронетанкової дивізії генерала Станіслава Мачека в Нормандії, Бельгії та Голландії. Був членом редакції „Щоденної газети вояка 1-ї Бронетанкової дивізії” („Dziennik Żołnierza 1. Dywizji Pancernej”). Після війни залишився на Заході. Працював для Міжнародної організації у справах біженців у Неаполі і Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН у Римі.
Париж
У 1951 році зблизився з Леонор Фіні, аргентинською художницею італійського походження, і переїхав до Парижа. У 1952–1973 роках працював у Міжнародному секретаріаті Конгресу свободи культури (КСК). У 1953–1969 роках був членом редакції часопису „Прев” (фр. „Preuves” – докази). У 1955 році став одним із співзасновників Комітету письменників і видавців для європейської самопомочі, що згодом перетворився у Фундацію європейської інтелектуальної самопомочі. У 1973–1976 роках був виконавчим директором Центру науки про людину в Парижі, а також радником в Аудіовізуальному Інституті. Писав кількома мовами, друкувався в англійській, американській, французькій і німецькій пресі.
У „Культурі”
Від 1950 року належав до близьких співробітників Єжи Ґедройця. Завдяки роботі в КСК і своїм контактам на Заході допомагав пропагувати польську літературу й польських письменників, зокрема Чеслава Мілоша. Був першим перекладачем творів Вітольда Ґомбровича французькою мовою. Від 1954 року аж до моменту припинення роботи у 1967 році, входив до складу журі літературної премії „Культури”. У 1953–1955 роках вів у щомісячнику постійні рубрики: Огляд часописів, Видавничі нотатки. Крім того друкував свої есеї, коментарі й аналізи сучасної польської і французької літератур, малярства й мистецтва. Аналізував також феномен захоплення комунізмом у середовищі західних лівих інтелектуалів; особливо його цікавило неприйняття чи заперечення ними фактів існування совєтських концтаборів, московських процесів чи робітничих заворушень у Берліні. Висловлювався у політичних справах, зокрема став на захист підписантів „Листа тридцяти чотирьох”, засуджував прояви антисемітизму в Польщі й придушення студентських протестів у березні 1968 року. У 1982 році одержав Літературну премію „Культури” ім. Зиґмунта Герца.
Також був лауреатом премій Фундації ім. Косцєльських у Женеві (1964), Фундації Альфреда Южиковського у Нью-Йорку (1965) та польського ПЕН-клубу (1981).
Бібліографія:
„Jerzy Giedroyc, Konstanty A. Jeleński, Listy 1950–1987”, Warszawa 1995
„Listy z Korsyki do Józefa Czapskiego,” Warszawa 2003
„Chwile oderwane”, Gdańsk 2010
