Прозаїк, публіцист, композитор, музичний критик. Перед Другою світовою війною закінчив Варшавську консерваторію, протягом короткого часу студіював також польську філологію та філософію. Друкувався в часописах „Pion” (Вертикаль), „Bunt Młodych” (Бунт молодих), а пізніше „Polityka” (Політика). У 1935¬¬–1937 роках був секретарем щомісячника „Muzyka Polska” (Польська музика). Учасник Вересневої кампанії 1939 року: воював під Ковелем і Володимиром-Волинським. Під час німецької окупації перебував у Варшаві, брав участь в підпільному культурному житті та конспіративній діяльності. Учасник Варшавського повстання.
На початку 1945 року оселився у Кракові, де викладав у Вищій музичній школі, e 1949 р. був звільнений за критику соцреалізму в музиці.
У 1945 році заснував двотижневик „Ruch Muzyczny” (Музичний рух). У квітні того ж року розпочав співпрацю з тижневиком „Tygodnik Powszechny” (Загальний Тижневик), яка тривала до 1989 року, за винятком перерви у 1953–1956 роках. Від 1955 року співпрацював також із Польським радіо. Від 1945 року належав до Профспілки польських літераторів, яка у 1949 році була перетворена у Спілку польських літераторів. Був також членом правління Товариства авторів „ZAiKS”. У 1976 році став членом Польського ПЕН-клубу. У 1957–1965 роках обирався депутатом Сейму від католицького руху „Znak” (Знак).
У 1964 році був одним із підписантів „Листа тридцяти чотирьох” – протесту проти цензури й культурної політики влади, адресованого прем’єр-міністру ПНР Юзефу Циранкевичу. За публічну критику ПОРП (Польської об’єднаної робітничої партії) у лютому 1968 року Кіселевського виключили зі Спілки польських літераторів, а його твори заборонили друкувати. У грудні 1975 році він підписав так званий „Лист п’ятдесяти дев’яти”, автори якого виступали проти запланованих змін до Конституції ПНР. Співпрацював з Комітетом захисту робітників та Комітетом громадської самооборони „КЗР”.
Від середини сімдесятих років ХХ століття публікував свої твори в польських підпільних виданнях, таких як: „Biuletyn KOR” (Бюлетень КЗР), „Aneks” (Додаток), „Głos” (Голос), „Krytyka” (Критика) , „Puls” (Пульс), „Res Publica” (Республіка), „Spotkania” (Зустрічі).
У 1989 році налагодив співпрацю з тижневиком „Wprost” (Навпростець), де друкував фейлетони, а в наступному році заснував власну премію.
За свою літературну, музичну й громадську діяльність став лауреатом численних премій, зокрема: Фундації Альфреда Южиковського у Нью-Йорку (1974), Фундації ім. Анджея Струґа (1979), Фундації Макса Шмідгайні університету Санкт-Ґаллена у Швейцарії (1983), ім. Станіслава Вінценза (1987), ім. Александра Бохенського (1988).
З середини тридцятих років ХХ століття приятелював із Єжи Ґедройцем. Співпрацю з Літературним Інститутом розпочав de facto у 1967 році. Від вересня 1976 року на шпальтах „Культури” друкував зокрема заборонені цензурою в Польщі фейлетони. Вони виходили у рубриках Волання у пустелі та Інше бачення. Окрім цього, писав для часопису аналізи політичної ситуації в Польщі та друкував уривки своїх книжок.
