Письменник, автор оповідань, романів і статей.
Народився і мешкав у Варшаві аж до моменту придушення Варшавського повстання у жовтні 1944 року. Потім разом із матір’ю жив у Ченстохові і Гайдуках у Сілезії, а згодом у Вроцлаві.
У Варшаві розпочав навчання у Державному технічно-театральному ліцеї, за півроку був відрахований. У шістнадцять років почав працювати водієм, спочатку на лісовозі, а пізніше у державному агентстві експорту деревини PAGED. У 1951 році повернувся до Варшави, де працював водієм і журналістом газети „Trybuna Ludu” (Народна трибуна).
Успіх
У 1953 році під опікою Богдана Чешки та Ігоря Неверлі вчився письменницького ремесла. Публікував оповідання, видавав книжки. Був надзвичайно популярним. Після 1956 року, коли польська влада посилила ідеологічний контроль, потрапив у неласку, незважаючи на членство у Спілці польських літераторів та попередні заслуги (за які раніше навіть одержав квартиру у престижному районі Охота).
Еміграція
У 1958 році емігрував і поселився у Мезон-Ляфіті, регулярно зловживаючи гостинністю господарів. Протягом одинадцяти років у Літературному Інституті вийшло п’ять романів письменника, починаючи від Кладовищ і Наступний до раю, аж до останнього Гарні двадцятирічні. „Культура” друкувала його численні оповідання. У 1957 року часопис присудив йому літературну премію для вітчизняних письменників.
З Парижу Гласко переїхав у Західний Берлін, звідкіля пробував повернутись до Польщі. У наступні роки мешкав в Ізраїлі, відвідав Сполучені Штати; у Лондоні одружився з акторкою Сонею Ціманн, з якою незабаром розлучився. Помер у Вісбадені після великої дози снодійного і алкоголю.
